тел. міський +38 044 223 20 94   email:chevguz@gmail.com
моб. +38 050 331 85 95, +38 067 404 11 85 сайт:chevguz.com

Верховний Суд України прийняв постанову про застосування "Закону Савченко" до довічно ув'язнених

Практика судів України > Новини > Верховний Суд України прийняв постанову про застосування "Закону Савченко" до довічно ув'язнених
Верховний Суд України прийняв постанову про застосування "Закону Савченко" до довічно ув'язнених 03.12.2017

Верховний Суд України прийняв постанову від 26.10.2017 р. по справі № 344/7495/16-к про необхідність зарахування терміну попереднього ув'язнення згідно із «Законом Савченко» для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Довічні ув'язнені можуть просити про помилування, виходячи з терміну відбуття покарання, розрахованого «день за два».

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26 жовтня 2017 року                                                                                                          м. Київ

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого  Ковтюк Є.І., суддів: Вус С.М., Канигіної Г.В.,Короткевича М.Є., Пошви Б.М.,Школярова В.Ф.,за участю:  секретарів прокурора засудженого захисника   Коваленко О.В., Тімчинської І.О., Генеральної  прокуратури  України Курапова М.В., ОСОБА_2 і П'ятківського Р.С. у режимі відеоконференції, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних  справ  від  15 листопада 2016 року  щодо   ОСОБА_2,

у с т а н о в и л а:

Апеляційний суд Миколаївської області вироком від 27 вересня 2002 року засудив ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Богуслава Київської області, громадянина України, неодноразово судимого, за частиною третьою статті 289, частиною четвертою статті 187, частиною третьою статті 357, частиною першою статті 263, пунктами 4, 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) на підставі статті 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Колегія суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ ухвалою від 16 січня 2003 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника Ютовець Ю.О. залишила без задоволення, а вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2002 року - без зміни.

6 червня 2016 року засуджений звернувся до суду з клопотанням про зарахування йому у строк покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2002 року, строку попереднього ув'язнення із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі відповідно до вимог Закону України № 838-VІІІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання»  від  26  листопада  2015  року,  який набрав чинності 24 грудня 2015 року (далі - Закон № 838-VІІІ).

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області ухвалою від 1 серпня 2016 року відмовив у задоволенні  клопотання засудженого ОСОБА_2 про зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2002 року, за правилами частини  п'ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ з тих підстав, що він засуджений до покарання у виді довічного позбавлення волі, яке, згідно зі статтею 51 КК, до строкових покарань не належить.                                                                                                                                                                                                                                                                                                     Апеляційний  суд  Івано-Франківської  області  ухвалою від 7 вересня 2016 року залишив апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 1 серпня 2016 року - без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 15 листопада 2016 року відмовив у відкритті касаційного  провадження  за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_2 на зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 2 частини другої статті 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, касаційний суд дійшов висновку, що диспозиція частини  п'ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ вказує на строковий вимір покарання, яке підлягає перерахунку, а тому положення цієї норми до покарання у виді довічного позбавлення волі не застосовуються, оскільки воно не має строкового виміру, тобто не має певного строку покарання.                      

У  заяві  заступник  Генерального   прокурора   (далі - прокурор)  порушує питання про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 КПК. Твердить, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах допустив неоднакове  застосування норми частини  п'ятої  статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ, яке полягає у різному трактуванні законних підстав її застосування до осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, і це зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень. Зазначає, що висновок суду касаційної інстанції в оспореному рішенні про те, що особам, засудженим до довічного позбавлення волі, на відміну від осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, строк попереднього ув'язнення не зараховується у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, є помилковим.

На думку прокурора, в оспореному рішенні суд касаційної інстанції мав би застосувати норму частини п'ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ так, як її застосував касаційний суд в ухвалі від 14 лютого 2017 року щодо ОСОБА_2, і дійти однакового з ним висновку, що передбачені правила зарахування строку попереднього ув'язнення у строк позбавлення волі мають застосовуватись як до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі на певний строк, так і до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Касаційний  суд  обґрунтував  це  рішення  тим,  що,  відповідно  до вимог статті 52 КК, таке покарання як позбавлення волі має два види: довічне і на певний строк.  При цьому передбачені у частині п'ятій статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ правила зарахування строку попереднього ув'язнення у строк позбавлення волі не розмежовують останнє на вищезазначені два види і не містять будь-яких обмежень щодо покарання у виді довічного позбавлення волі.      

Прокурор просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2016 року, ухвалу Івано-Франківського  міського  суду  Івано-Франківської  області  від  1  серпня    2016 року, а також ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської  області  від  7 вересня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, прокурора, який підтримав доводи заяви і просив її задовольнити, пояснення засудженого ОСОБА_2 і його захисника П'ятківського Р.С., які вважали, що заява прокурора підлягає задоволенню, дослідила матеріали кримінального провадження і матеріали, додані до заяви, обговорила вимоги заявника і дійшла висновку про таке.

1. Справа про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_2 допущена до провадження Суду за заявою прокурора з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 КПК - неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень (крім питань неоднакового застосування санкцій кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання).

Неоднакове застосування норми матеріального права, викладене у заяві, не стосується застережень, зазначених у пункті 1 статті 445 КПК, та процесуального аспекту касаційного перегляду судових рішень, ухвалених на стадії виконання вироку, тому обмеження для перегляду Судом відсутні.

Особливістю перегляду Судом судових рішень із зазначеної підстави є встановлення однаковості/неоднаковості застосування касаційним судом і правильності розуміння (тлумачення) цих норм в оскаржуваному та порівнюваному судових рішеннях, тобто їх розуміння судом у процесі правозастосування, що зумовлює ухвалення рішень, які мають різний зміст у подібних правовідносинах.

Відповідно до практики Суду рішення касаційного суду про відмову у відкритті  касаційного  провадження  на  підставі  пункту 2 частини другої статті 428 КПК, є остаточним і таким, що завершує стадію касаційного провадження, а відтак надає особі право на звернення про перегляд такого рішення Судом у порядку, передбаченому пунктом 1 статті 445 КПК.

2. Предметом перегляду рішень у зазначеній справі є неоднакове застосування касаційним судом частини  п'ятої  статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ до осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Зіставлення правових позицій суду касаційної інстанції щодо застосування положень частини  п'ятої  статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, висловлених у рішенні, про перегляд якого порушено питання в заяві, та в рішенні, доданому до заяви для порівняння, дають підстави вважати, що ця норма застосована неоднаково. Відмінність у застосуванні однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом України про кримінальну відповідальність, що  потягло ухвалення рішення щодо ОСОБА_2, яке за своїм правовим змістом різниться з рішенням щодо ОСОБА_2, дає змогу проводити перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 445 КПК.

Отже,  Суду  належить  проаналізувати зміст частини  п'ятої статті 72 КК в редакції Закону № 838-VІІІ і надати висновок, чи поширюються положення цієї норми закону на осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

3. Відповідно до положень статті 52 КК основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Статтею 63 КК визначено, що покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

Довічне позбавлення волі - найсуворіше покарання у кримінальному праві України. Цей вид покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певний строк за обмежене коло особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема, а) про виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування - «після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання (частина сьома статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК); б) про виникнення права на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру  - після відбуття п'яти років строку покарання (частина шоста статті 151 КВК); в) про виникнення права на розгляд питання про переведення з одних приміщень камерного типу в інші та з приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень - «після фактичного відбуття … не менше п'яти років строку покарання» (частина друга статті 151-1 КВК).

Крім того, згідно з частиною другою статті 87 КК актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

4. Законом України № 838-VІІІ частину п'яту статті 72 КК викладено в редакції, згідно з якою зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Тобто в зазначеній нормі визначено порядок розрахунку строку попереднього ув'язнення та позбавлення волі, але при цьому не вказано, для якого саме позбавлення волі (довічного чи на певний строк) слід застосовувати це правило.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 838-VІІІ цей Закон застосовується до всіх осіб, щодо яких на момент набрання чинності цим Законом набрав законної сили обвинувальний вирок, покарання за яким не відбуто повністю.

У приписах частини п'ятої статті 72 КК у редакції  Закону    № 838-VІІІ зазначено про те, що передбачені в ній правила зарахування строку попереднього ув'язнення мають застосовуватися у період дії цієї норми при засудженні осіб до позбавлення волі.

Статтею 24 Конституції України громадянам гарантована рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом.

Встановлення різних правил щодо осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі є дискримінаційним заходом у розумінні Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 грудня 1950 року.

З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 висловив наступну правову позицію: «Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року  (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод».        

Правову позицію щодо дотримання принципів справедливості й рівності перед законом осіб, які вчинили злочини, незалежно від призначеного покарання, Конституційний  Суд   України  також  висловив  у  Рішеннях  від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004.

5. Із матеріалів кримінальної справи убачається, що ОСОБА_2 засуджено вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 27 вересня 2002 року за вчинення низки злочинів, у тому числі особливо тяжких, до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Цей вирок набрав законної сили 16 січня 2003 року. Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 обчислено з 9 березня 2002 року.

Закон № 838-VІІІ, яким частину п'яту статті 72 КК викладено в редакції, що зобов'язувала суди зараховувати попереднє ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, набрав чинності 24 грудня 2015 року. З клопотанням про застосування цієї норми засуджений звернувся до суду 6 червня 2016 року. Але суд відмовив у задоволенні  такого клопотання засудженого.

Застосування до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, Закону № 838-VІІІ не може бути обмежено, оскільки передбачені частиною п'ятою статті 72 КК правила зарахування у строк покарання строку попереднього ув'язнення мають істотне значення для обчислення засудженому строку фактичного відбування покарання, що прямо впливає на реалізацію ним прав щодо зміни умов тримання, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, у тому числі права на звернення з клопотанням про помилування.

Ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що в наданому для порівняння рішенні суду касаційної інстанції від 14 лютого 2017 року міститься правильний висновок щодо необхідності зарахування засудженому до довічного позбавлення волі у строк відбування покарання попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для задоволення заяви.

З урахуванням особливостей перегляду судових рішень у порядку Глави 33 КПК Суд скасовує ухвалу касаційного суду від 15 листопада 2016 року, а також рішення судів нижчестоящих інстанцій і направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Відповідно до частини 4 статті 455 КПК у постанові, ухваленій за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 статті 445 цього Кодексу, має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, що була неоднаково застосована.

З урахуванням викладеного, Суд  дійшов висновку про те, що  положення частини  п'ятої  статті  72  КК  в редакції Закону № 838-VІІІ слід тлумачити таким чином, що в ній фактично використане родове поняття позбавлення волі, яке складає зміст відразу двох видів покарань: позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. Відповідно, норма про зараховування попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі підлягає застосуванню як до осіб, які засуджені до позбавлення волі на певний строк, так і до тих, які засуджені до довічного позбавлення волі.

Керуючись статтями 453454455 Кримінального процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду Укр

Написати коментар
Я не бот