Роздуми після однієї лекції

На першому курсі юридичного факультету одного з ВНЗ м. Києва прочитав лекцію на тему «Особливості сучасної професії адвоката». Звичайно ж, за 30 років викладацької роботи у вишах, аудиторією студентів в кількості сто слухачів особливо не здивуєш. Але ж це перший курс, люди, які в якості студентів перебувають всього місяць. Багато з них, хто і в Києві самостійно вперше в житті, без батьків і звичайної домашньої обстановки.

Що вразило? Поки йшов по території університету, від парковки автомобіля до корпусу юрфаку, у трьох-п’яти студентів спитав, де знаходиться потрібне приміщення. Всі до одного показували дорогу і розповідали як пройти…тільки на російській мові, жоден не говорив на українській. В коридорах лунала мова також тільки російська. І це були студенти, 17-20 років за віком, які народилися в сучасній Україні.

Але ж і наші колеги-адвокати, да і не тільки вони, в судах, в коридорах, за межами судових процесів, на сторінках Фейсбуку і т.д., спілкуються виключно російською мовою. Чому так?

По-друге. Поки підключав проектор та комп’ютер, розбирав своє «робоче місце адвоката», звернув увагу, що більшість студентів із всіх присутніх в залі, «уткнулись» в свої смартфони і нічого навкруги не хотіли бачити. На сьогодні, процес спілкування між студентами дещо змінився, все їх спілкування проходить, в основному, в Інтернеті. Це погано чи добре?  

В-третє, тільки третина з присутніх могли сказати, ким хочуть працювати після закінчення університету, решта -  в роздумах. Більшість із тих, хто визначився, сказали, що бажають бути адвокатами (можливо тому, що перед ними стояв «живий адвокат»?). На практиці, на жаль, так і буде, десь третина від всіх випускників курсу буде працювати за  спеціальністю, а решту можна буде зустріти на різних київських базарах, в магазинах і в інших, далеко не юридичних місцях. Це питання і до їхніх батьків – навіщо «викинули» на вітер гроші і згаяли час своєї дитини?

Приємно, що більшість студентів зацікавлені в «спеціалізації учбового процесу», щоб готували не просто «юриста-правознавця» (за висловленням в перерві одного студента - «тракториста-машиніста широкого профілю»), а юристів з ухилом до конкретної практичної діяльності (прокурорсько-слідчої, адвокатської, тощо). На жаль, в окремих ВНЗ навіть криміналістику уже не викладають, а віднесли її до факультативу.

Багато студентів виявили бажання «хоча б один раз побувати в суді», попрацювати разом з досвідченими слідчими, суддями, юрисконсультами, адвокатами.

Після лекції, питань було більше, ніж зміг за півтори години розповісти в ході лекції, що говорить про небайдужість першокурсників.

Загальний висновок – ПОЗИТИВНИЙ. В цілому ж сьогоднішні першокурсники не кращі і не гірші від старшого покоління - вони просто інші.

Юристи так званого «покоління Міленіумів» відрізняються від нас, їхніх батьків, перш за все, глибокою залученістю в цифрові технології. Разом з тим, на жаль, гаджети замінили студентам книги і їм варто побоюватися інтернет-залежності. Молоді практикуючі адвокати тому приклад. На більшість юридичних питань намагаються знайти відповідь не в голові, а в смартфоні. Тобто, молодь зараз мало читає, а більше дивиться. З цього треба робити відповідні висновки.  

Є ще одна важлива проблема: обсяг юридичних знань настільки виріс, що ніхто не в змозі запам'ятати все, що людство накопичило на цей момент. Щоб користуватися цими знаннями, потрібно підручники, закони і підзаконні акти, кодекси, методичні рекомендації і т.д. «відцифрувати» і перенести в електронні носії інформації за певними правилами. У кожного юриста, починаючи з студента першого курсу, повинно бути комп’ютерне  «робоче місце студента-адвоката-судді-викладача юридичного ВНЗ». І наше з вами завдання допомогти молоді в цьому.

А як ви вважаєте, шановні колеги-адвокати?