Верховний Суд спростив стягнення боргів з українців

Верховний Суд спростив стягнення боргів з українців

            Верховний Суд України прибрав юридичні лазівки, які давали можливість боржникам, котрі взяли гроші під розписку, уникати виконання зобов`язань. Зараз судам доведеться вивчати не форму укладених угод, а їхню правову природу. Така позиція ВСУ допоможе вирішувати грошові суперечки не лише між рядовими громадянами, а й між партнерами з бізнесу.

            Таким чином, позичальники остаточно втратили можливість ухилятися від повернення коштів, позичених у фізосіб за договорами позики або розписками. Верховний Суд 18 вересня 2013р. вирішив, що "письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальникові".

            Такий висновок судової палати у цивільних справах ВСУ був прийнятий при розгляді судового розгляду між двома громадянами. Один з них 29 листопада 2008 року позичив іншому на шість днів $300 тис.

            Незважаючи на те, що 5 грудня 2008 року позичальник не повернув гроші, кредитор зволікав з подачею позову близько трьох років. Тільки в серпні 2011 року він вимагав у суді стягнути суму боргу (2,39 млн грн за курсом НБУ на момент подачі позову), а також 3% річних від простроченої суми (195,7 тис. грн) та інфляційні втрати (736,4 тис. грн). Всього ж йшлося про 3,32 млн грн.

            Як доказ правомірності претензій позивач вказав те, що "підписання договору позики та передача коштів в $300 тис. були здійснені у присутності двох свідків". Відповідач скерував зустрічний позов, вказавши на те, що між ним і кредитором було підписано "проект договору позики", в якому називалася сума боргу, можливий термін її повернення і особи, які повинні перебувати при його підписанні. Однак він заявляв, що фактична передача грошей так і не відбулася.

            Спочатку Подільський районний суд Києва схвалила рішення на користь кредитора, але апеляційна та касаційна інстанції визнали його недійсним. З точки зору судів, з договору позики не видно, що позичальник взяв гроші і зобов`язався їх повернути, оскільки в документі лише написано, що він "бере" їх. Більше того, договір не відповідав встановленим стандартам - був підписаний лише позичальником, не включав назви та коду валюти. Проте кредитор оскаржив таку позицію через неоднакове застосування судами норм матеріального права.

            Верховний суд, спираючись на ст. 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу, не тільки заявив, що договір позики означає факт передачі грошей, а й зазначив, що такий документ може бути підписаний тільки позичальником - підпис кредитора не потрібний. Будучи двосторонньою угодою, позика є одностороннім договором - після його підписання всі зобов`язання покладаються на позичальника.

            Отже, своїм рішенням ВСУ зробив процедуру стягнення боргів з фізосіб за розписками простішою, оскільки досі багато судів не визнавали їхню дійсність. Багато судів вважали, що розписка повинна йти на додаток до договору позики і сама по собі не підтверджує природу передачі грошей у борг. Тепер у судів є чітка позиція, на яку вони будуть орієнтуватися.