Постанова
Іменем України
03 травня 2018 року м. Київ
справа № 205/5260/16
провадження № 61-11302св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року у складі судді Федченка В. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Баранніка О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2014 року відповідач вчинив дорожньо-транспортну пригоду, у результаті якої її чоловік - ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер. За даним фактом було порушено кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Упродовж 2014-2015 років слідчий Слідчого управління Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області кілька разів закривав кримінальне провадження0 у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_3 складу вказаного кримінального правопорушення. Проте постанови слідчого про закриття кримінального провадження скасовувались прокурором або слідчим суддею і наразі слідчий проводить подальше досудове розслідування відповідно до вказівок, викладених в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2016 року.
Вказувала, що їй спричинена моральна шкода, яка полягає в стражданнях у зв'язку з втратою рідної людини, що порушило звичайний спосіб життя та негативно відобразилося на її психічному стані. Крім того, вона понесла матеріальні витрати на поховання чоловіка.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду у розмірі 15 026,43 грн., а саме: на придбання ритуальних товарів для поховання чоловіка - 3 245,43 грн., косметичні послуги та підготовка тіла до поховання - 860 грн., виготовлення та спорудження надгробного пам'ятника - 10 921 грн., та 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на поховання її чоловіка - ОСОБА_4, загиблого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 21 січня 2014 року, у розмірі 11 029 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., що загалом складає 23 029 грн.
У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу було завдано моральної шкоди у зв'язку зі смертю її чоловіка у результаті дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача, а тому, враховуючи конкретні обставини справи, характер і тривалість її моральних страждань суд вважав за необхідне визначити розмір моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.
Суд також вважав, що вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди на придбання ритуальних товарів для поховання чоловіка, косметичні послуги та підготовка тіла до поховання не підлягають задоволенню, оскільки чинним законодавством не передбачено відшкодування будь-яких інших витрат, окрім зазначених у статті 1201 ЦК України, тому стягнув з відповідача тільки витрати на виготовлення та спорудження надгробного пам'ятника.
Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2017 року вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну оцінку.
Апеляційний суд вважав, що доводи позивача про необґрунтовану відмову у стягненні на її користь вартості ритуальних товарів та косметичних послуг не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки за положеннями статті 1201 ЦК України під витратами на поховання вважаються витрати, як на саме поховання, так і на справляння релігійних обрядів, на придбання харчових продуктів для поминального обіду та на встановлення пам'ятника середньої для даної місцевості ціни.
Суд апеляційної інстанції погодився із визначеним місцевим судом розміром моральної шкоди, завданої позивачу, враховуючи, що невідповідність правил дорожнього руху у діях ОСОБА_3 не встановлено.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що при визначенні розміру моральної шкоди суди не врахували положень статті 1187 ЦК України про те, що відшкодування моральної шкоди покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки навіть за відсутності його вини.
Встановивши, що поховання померлого - це комплекс обрядових дій, суди безпідставно відмовили у стягненні з відповідача витрат на придбання ритуальних товарів для поховання її чоловіка, косметичні послуги та підготовка тіла до поховання. Крім того, вона посилається на завдання їй майнової шкоди у результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами встановлено, що 21 січня 2014 року приблизно о 18 год. 50 хв. ОСОБА_3, керуючи належним йому автомобілем «CHEVROLET CAPTIVA», номерний знак НОМЕР_1, та рухаючись по автодорозі сполученням «Знам'янка - Луганськ - Ізварине» з боку м. Дніпропетровська у бік м. Дніпродзержинська у районі 191 км + 21 м скоїв наїзд на ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, спричинивши йому несумісні з життям тілесні ушкодження, від яких чоловік помер на місці дорожньо-транспортної пригоди.
По факту дорожньо-транспортної пригоди слідчим відділу слідчого управління головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області Бондаренко А. С. (далі - слідчий) було відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Постановою від 29 грудня 2015 року слідчим вказане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_3 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.
Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Литвиненко І. Ю. від 01 квітня 2016 року скарга ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження задоволена. Постанова слідчого Слідчого управління Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області від 29 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження скасована.
Залишаючи у силі рішення місцевого суду, апеляційний суд вважав, що розмір моральної шкоди у 10 000 грн. є обґрунтованим, враховуючи конкретні обставини справи, характер і тривалість моральних страждань позивача, а також те, що невідповідності правил дорожнього руху у діях ОСОБА_3 не встановлено.
Апеляційний суд також погодився із тим, що відшкодування матеріальної шкоди на придбання ритуальних товарів для поховання та косметичних послуг і підготовки тіла до поховання не передбачено законодавством.
Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого
У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
У статті 1201 ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Відповідно до положення статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству
У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» встановлено, що у випадку смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати.
Правильно пославшись на вказані норми матеріального права та роз'яснення Верховного Суду України, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про безпідставність стягнення з відповідача витрат на придбання ритуальних товарів для поховання ОСОБА_4, косметичних послуг та підготовки тіла до поховання, які були понесені позивачем для поховання свого чоловіка, не дослідивши при цьому надані нею докази понесення таких витрат.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Залишаючи рішення місцевого суду в частині вирішення питання про стягнення моральної шкоди без змін, з посиланням на невстановлення у діях ОСОБА_3 невідповідності правил дорожнього руху, апеляційним судом не було враховано наведених норм матеріального права про те, що шкода була завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а тому вона відшкодовується особою, що завдала такої шкоди незалежно від наявності вини.
При цьому обставин, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого чоловіка позивача - ОСОБА_4 судами встановлено не було.
Апеляційний суд не мотивував своє рішення у частині розміру моральної шкоди та чи відповідає визначений судом розмір шкоди засадам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням обставин справи та наслідків, які настали для позивача.
Крім того, встановивши, що у діях відповідача відсутня невідповідність правил дорожнього руху під час дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 21 січня 2014 року, апеляційний суд не врахував, що ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 квітня 2016 року постанова слідчого від 29 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_3 за ознаками частини другої статті 286 КК України скасована.
По суті апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків, оскільки вказавши, що в діях відповідача немає невідповідності правил дорожнього руху, не зазначив з яких тоді правових підстав стягував з нього моральну шкоду.
Переглядаючи справу, апеляційний суд також не врахував положення підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України, відповідно до якого постанова суду апеляційної інстанції складається, у тому числі, з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема, мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 містила посилання на невідповідність рішення суду першої інстанції викладеним вище нормам матеріального права, не мотивувавши належним чином їх відхилення.
Таким чином, у порушення статей 263, 264, 382 ЦПК України, апеляційний суд не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не надав обґрунтованої оцінки законності рішення місцевого суду, формально залишивши його без змін, не вказав у своєму судовому рішенні мотивів прийняття та відхилення всіх доводів сторін.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, апеляційний суд не дослідив і не надав оцінку усім доводам апеляційної скарги ОСОБА_1, не перевірив належним чином відповідність рішення місцевого суду нормам матеріального права та не мотивував свого судового рішення, відповідно до вимог статті 382 ЦПК України, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:
О. В. Білоконь
Б. І. Гулько
Є.В. Синельников
Ю. В. Черняк
