До недавно місцеві суди дуже критично ставились до договорів позики, які укладались шляхом написання розписки без укладання договору позики. У зв'язку з чим, судовий процес щодо стягнення боргу за розпискою набував характеру гри у лотерею.
Станом на сьогоднішній день судова практика стягнення коштів за розпискою є різною, не існує однієї правової позиції, але Верховний Суд України (далі - ВСУ), під час розгляду цивільної справи, зробив деякі висновки, які мають позитивно вплинути на формування єдиної практики розгляду спорів про стягнення боргу за розпискою без укладання договору позики.
Відтак, суди повинні аналізуватимемо не форму укладених договорів, а їх правову природу.
ВСУ, спираючись на ст.1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, не тільки підтвердив, що договір позики означає факт передачі грошей, а й визнав, що такий документ може бути підписаний тільки позичальником - підпис кредитора не потрібна. Будучи двостороннім правочином, позика є одностороннім договором - після його укладення всі зобов'язання покладаються на позичальника.
Крім того, ВСУ вимагає, щоб суди виявляли правову природу цих документів незалежно від їх найменувань. ВСУ також зазначив, що відсутність у договорі інформації про те, в якій саме валюті було отримано кошти в борг, може вплинути на визначення розміру боргу, але не є підставою для відмови в його стягнення.
Таким рішенням ВСУ спростив процедуру стягнення боргів з фізичних осіб за розписками.
